У Празі відкрили міст на честь українця Василя Макухи.

Про це повідомляє посольство Чехії в Україні на особистій сторінці у Facebook.

У відкритті взяли участь Євген Перебийніс, Посол України в Чехії, Рената Хмелова, сенаторка Парламенту Чеської Республіки,  Зденєк Газдра, директор Інституту з досліджень тоталітарних режимів, Давід Свобода і Петр Блажек, історики-україністи, Ріта Кіндлерова й Богдан Райчинець, україністи.

Саме вони сприяли появі цього мосту і популяризації особистості Макухи у Чехії та Україні.

Український посол під час свого виступу сказав:

“Багато українців висловлювало свою підтримку чеському та словацькому народам у часи окупації. Сьогодні ж, коли Україна переживає не найкращі свої часи, українці відчувають підтримку від чехів. Тому я б хотів подякувати чеському народу, уряду та парламенту за підтримку, яку в них відчуває Україна”.

Як стверджує прес-центр посольства, передумовою до відкриття мосту стали події 50-річної давності.

5 листопада 1968 року Василь Макуха здійснив акт протесту і пожертвував собою.

Поки в Києві готувалися до “найважливішого радянського свята” – річниці жовтневої революції, коли Хрещатик був переповнений очевидцями, на головну вулицю міста, з будинку 27, що неподалік Бессарабської площі, вибігла людина, охоплена полум’ям.

Це був Василь Макуха.

Міліція намагалася погасити вогонь, і почали розганяти людей, аби це бачило як найменше свідків. Але хіба можна було таке замовчати?

В той же день закордонними радіостанціями пролетіла новина про події на Хрещатику:

“Громадянин України Василь Макух, протестуючи проти комуністичного тоталітаризму, поневолення українського народу й агресії СРСР проти Чехословаччини, здійснив у Києві акт самоспалення. Перед мужнім вчинком українця-патріота схиляє голову вся прогресивна світова спільнота… ”

Василя доставили до лікарні та намагалися спасти для того, аби дізнатися, чи належить він до якоїсь націоналістичної організації. Проте дисидент так і не прийшов до тями.

10 листопада 1968 року Василь Макуха помер.

На цьому історія, для сім’ї Василя, не закінчилася, бо КГБ не ті люди, які б могли закрити очі на таку подію.