Навіть найбільш успішна політика може мати побічні ефекти. Саме так можна охарактеризувати кампанію США проти Ісламської держави в Сирії. Із одного боці дана кампанія справді стала історією успіху. Вашингтону вдалося знищити Ісламську державу як територіальне утворення – при цьому кількість американських солдатів, які перебували в Сирії під час кампанії не перевищувала 2,5 тисяч бійців. Ключем до успіху Вашингтону були так звані Сирійські демократичні сили (СДС), основу яких становили бійці курдської самооборони YPG. Американські спецпризначенці тренували бійців СДС, надавали підтримку ударами авіації і вогнем гаубиць М777. Також американці дали курдам озброєння, включно із протитанковими ракетними комплексами TOW II. У березні 2019 року було звільнено останні анклави в Сирії під контролем Ісламської держави. Із точки зору Вашингтону ця кампанія була зразковою – Сирійські демократичні сили винесли на собі основний вантаж боїв із терористами, а американці уникнули ризику бути втягнутими в масштабну наземну операцію.

Проте внаслідок успішної кампанії проти Ісламської держави Сирійські демократичні сили почали контролювати значні території на сході і півночі Сирії. Це не подобається офіційному Дамаску, який не відмовляється від бажання поновити контроль над всіма територіями, які були втрачені в рамках громадянської війни. Спроба Дамаску закріпитися на східному березі річки Євфрат у лютому 2018 року призвела до значних втрат для сил Башара Асада від вогню американської авіації. Проте і Туреччині не особливо подобається те, що курді почали контролювати до 400 км турецько-сирійського кордону внаслідок успішної операції проти Ісламської держави. Як наслідок Анкара вже два рази – в серпні 2016-березні 2017 року та у січні-березні 2018 – проводила обмежені операції на території Сирії. При цьому друга операція – «Оливкова гілка» – вже безпосередньо була спрямована проти анклаву на півночі країни під контролем загонів YPG. Тоді турецькими військовими разом із Вільною армією Сирії було захоплено місцевість навколо міста Афрін. Однак дані операції ніяким чином не вирішували проблему присутності Сирійських демократичних сил на більшій частині турецько-сирійського кордону.

Протягом 2018 і більшої частини 2019 року між Вашингтоном і Анкарою йшов непростий діалог щодо проблематики курдської присутності на турецької кордонах. Адміністрація Реджепа Ердогана справедливо побоюється за територіальну цілісність країни, якщо курдам в Сирії з прикладу курдів в Іраку вдасться утвердити власну дієву автономію. Анкару по суті цікавив відвід Сирійських демократичних сил від турецько-сирійського кордону. Цє б у свою чергу могло б вивільнити території, куди можна було б переселити хоча б частину сирійських біженців, які проживають в Туреччині. Всього за різними підрахунками мова йде про 3,6 млн. осіб. Анкара в рамках відповідного діалогу із Вашингтоном погрожувала продовжити наступ в напрямку на місто Манбідж.

Окремо обговорювалася можливість спільних турецько-американських патрулів. У грудні 2018 року Дональд Трамп заявив про рішення повністю вивести американський контингент із Сирії і зробити Туреччину відповідальною за боротьбу із Ісламською державою. Проте в кінці кінців Білий Дім вирішив залишити до 400 американських солдатів в Сирії – не в останню чергу через тиск таких законодавців як сенатор Ліндсі Грем.

Влітку цього року здавалось, що Анкара і Вашингтон знайшли вихід із непростої ситуації щодо того, як бути із курдами на сирійсько-турецькому кордоні. Мова зайшла про створення зони безпеки із сирійського боку кордону. Курдські загони YPG навіть почали відводити свої сили із районі міст Рас аль-Ейн та Тель Абьяд. Проте Туреччині здалося що процес відбувається дуже повільно і американці лише затягують час. У тієї ж годину так і не погодженими залишалися низка питань щодо функціонування так званої зони безпеки на півночі Сирії. Курді були готові відійти на відстань до 14 км від кордону. У тієї ж годину Анкара вимагала, щоб ширина відповідної зони складала не менше 32 км. Окрім того сторони не врегулювали питання того, хто буде керувати відповідною зоною безпеки. Як наслідок, у вересні адміністрація Реджепа Ердогана все більше почала говорити про можливість односторонньої військової операції на півночі Сирії, якщо створення зони безпеки буде затягуватися. 6 жовтня між лідерами США і Туреччини пройшла телефонна розмова, з якої стало зрозуміло, що американці дають турецькій стороні карт-бланш на військову операцію, відвівши свої сили із міст Рас аль-Енй та Тель Абьяд. 9 жовтня турецькій збройні сили почали третю військову операцію в Сирії.

На даний момент турецькі сили захоплюють села навколо міст Рас аль-Ейн і Тель Абьяд. Відповідні плацдарми дозволять у випадку необхідності перерізати постачання сил і засобів, що значно зменшіть готовність до опору в загонів YPG в самих містах. Влізати в значні вуличні бої для армії Туреччини і Вільної армії Сирії було б нелогічно – саме у ближньому бою в умовах міста курді можуть доволі ефективно боротися із ворогом, нівелюючи його переваги в артилерії, авіації і бронетехніці. Бої за Рас аль-Ейн, які тривають, не зважаючи на заяви турецької сторони про захоплення даного міста 12 жовтня, гарно це підтверджують. Окрім того турецькі сили ведуть окремий наступ до автомагістралі М4, яка з’єднання єднує північ Сирії. Контроль над цією магістраллю також бі зменшив можливість Сирійських демократичних сил перекидати необхідні підкріплення до міста на кордоні. До того ж автомагістраль знаходиться як раз на відстані 30-32 км від кордону із Туреччиною. Саме про таку глибину зони безпеки раніше говорила Анкара. Тому можна зробити висновок, що турецька сторона зупиниться, дійшовши до дороги М4 і взявши її під контроль. Подальша операція вимагатиме більшого залучення сил, яких може не вистачити для контролю над новими захопленими територіями. Турецька армія і союзні їм сили володіють перевагою у вогневій могутності, що не залишає курдам шансів в бою на відкритій місцевості. А тому Анкара має всі шанси добитися успіху виключно військовим чином. Хоча операція може розтягнутися на місяці, зважаючи на те, що для захоплення анклаву в Афріні туркам знадобилося майже 2 місяці минулого року. Проте не виключено, що початок операції це лише засіб отримати аргумент в діалозі із Вашингтоном для вирішення питання створення зони безпеки на півночі Сирії. Мова йде про посилення переговорних позицій і пришвидшення діалогу, який на думку Анкарі відбувався дуже повільно.

У даній ситуації чи не найбільше дісталося Дональду Трампу, якого звинувачують у зраді курдів і згоді на військову операції Анкарі. Білий Дім і справді опинився в незавидній позиції. Двопартійна підтримка курдів в Конгресі стала наслідком успішної операції проти Ісламської держави, в якій Сирійські демократичні сили і загони YPG були рушійною силою. Проте із іншого боці захищати курдів в Сирії для Вашингтону означає ризикувати прямимо військовим зіткненням із армією Туреччини і її союзниками. На сьогодні Вашингтон має лише до 1 тисячі бійців в Сирії і не може йти мови про те, щоб вони воювали проти Туреччини. Тім самим критики Дональда Трампа вимагають від нього рішучих дій на захист курдів проте ніхто і не думає про ті, щоб втягуватися у війну на їх користь. Як наслідок, невелика наземна військова присутність США в Сирії тепер починає грати проти них, оскільки не може виступати в якості засобу стримування турецької агресії.

Та і критики Дональда Трампа дещо перегинають палицю, називаючи курдів союзниками. Партнерство із Сирійськими демократичними силами для Вашингтону було тактичним і визначалося спільністю інтересів щодо знищення Ісламської держави як територіального утворення. Це сталося в березні 2019 року і з того часу основна для партнерства зникла. Так само партнерство із курдами для зовнішньої політики Вашингтону не може зрівнятися із важливістю нормальних відносин із Анкарою, про що теж намагався нагадати президент США цього тижня. У випадку Туреччини мова справді йде не лише про одну із держав G20 і формального союзника в рамках НАТО. Не треба забувати і те, що на турецькій базі Інджирлік знаходяться тактичні ядерній боєзаряди США. Окрім того саме Анкара контролює протоки, які з’єднання єднують Чорне море із світовим океаном. Можливість вільного проходу американських військових кораблів через протоки важлива і для національної безпеки України. Проте це ніяким чином не впливає на бажання законодавців як у Палаті представників, так і в Сенаті покарати Анкару санкціями. Окрім того Мінфін США також готує окремі ідеї щодо того як за допомогою відповідних обмежень вплинути на політику Туреччини.

Агресивні дії Анкарі викликали засудження і в Європі, яких як і американців непокоїть частка колішніх військових Ісламської держави, які були захоплені в полон Сирійськими демократичними силами. Мова йде про не менше 11 тисяч осіб, не рахуючи членів їх сімей – не менше 1,5 тисячі бойовиків перебувають у ув’язнена язненні в районах, де Туреччина військовим чином хотіла б створити зону безпеки. Анкара обіцяє перебрати на себе утримання цих бойовиків як тільки візьме під контроль відповідні території. Проте Европу це мало переконує. Окрім того як американців, так і європейців загалом турбує можливість відродження Ісламської держави поки Сирійські демократичні сили будуть зайняті війною з Туреччиною. До того ж європейців непокоїть можливий новий потік біженців. Вже на сьогодні від 100 до 200 тисяч осіб змушені були покинути свої домівки, побоюючись наступу Анкарі. Проте Європа також воліє діяти лише за допомогою санкцій – Париж і Берлін вирішили ввести обмеження на постачання військової техніки до Туреччини. Тім самим Європа показує, що Анкарі не вдасться їх залякати потоком біженців із Сирії, які знаходяться на території Туреччини.

Нова військова операція Анкарі в Сирії це черговий доказ того, що військовий конфлікт, який продовжується, може генерувати всі нові і нові суперечності. Особливо, якщо він відбувається на території Близького Сходу, де такі держави як Сирія формувалися внаслідок бажань європейських колоніальних держав після Першої світової війни. В ідеалі США і Туреччина могли б знайті дипломатичне вирішення конфлікту – проте як це часто буває одній стороні вчинки видаються надмірними, а іншій малими. Сторони не змогли вирішити суперечки на основі дипломатії як показала практика в 2018-19 роках. І як наслідок, Анкара вирішила все зробити по своєму. Турецька сторона має всі можливості, щоб сформувати зону безпеки на півночі Сирії в односторонньому порядку військовим чином. Проте поводити себе таким чином це лише підтверджувати ті, що світ справді ввійшов в епоху права сильного, де дипломатія і діалог мають другорядне значення.

Джерело

Liga.net