Простір для серйозного передвиборчого розмови на тему нашої зовнішньої політики обмежена декількома базовими поняттями і визначається набором простих фактів. Прагнення нагромадити спекуляції, мрії і просто міфи і видати це за зовнішньополітичний курс цілком зрозуміло, особливо напередодні виборів в країні з відірваними територіями, але, тим не менш, безперспективно.

Факт перший: Україна залишається слабкою і бідною країною. За чотири роки ми не виграли боротьбу на самому важливому фронті – фронті реальних змін в організації життя країни. Можливо, ми навіть трохи віддалилися від цієї мети, вимушено витрачаючи ресурси на оборону. Ясності з тим, що все-таки важливіше і куди варто направляти наші скромні фінансові можливості, так і не з’явилося. Роками ведучи розмови на різноманітних круглих столах про двох фронтах – внутрішні реформи і стримування агресії – ми не зробили вибір і не зрозуміли їх взаємної зв’язку, і закономірним підсумком стало розпорошення ресурсів і продовження старих перевірених практик. Україна зберегла колишні знайомі позиції в ключових рейтингах: слабкість держави, якості демократії, конкурентоспроможності та добробуту. Ми, як і п’ять років тому, гібридний не цілком демократичний режим і одне з двох найбідніших держав Європи.

Факт другий: Україна надовго залишиться в «сірій зоні» безпеки. В принципі, для усвідомлення цього досить було поглянути на долю інших пострадянських держав, на територіях яких за участю Росії або без нього були ініційовані глибокі лінії розколу і територіальні конфлікти. Є і більш розширене пояснення: отримання будь-яких гарантій безпеки, включаючи членство в НАТО, можливо тільки після того, як ці гарантії стануть досить неризикованими, а краще і вигідними. Сила НАТО не сукупної військової могутності союзників, а у високому рівні надійності, впевненості потенційного агресора в тому, що він зустріне колективний відсіч. Скромний військовий потенціал України не переважить ймовірних ризиків для єдності НАТО, і ніякі референдуми не змінять цього стану справ. Цілком може бути, що і наявність відкритого конфлікту з Росією стане основною перешкодою на шляху до нашого членства в Альянсі. Не тому, що є якісь легендарні домовленості не приймати до Альянсу країни з невирішеними територіальними суперечками, а тому, що ніхто не зможе гарантувати єдності НАТО перед обличчям ймовірного конфлікту з Росією. Що стосується популярних розмов про різноманітних субрегіональних проектах типу Триморья, то вони не дадуть нам жорсткої безпеки, в якій ми так потребуємо.

Попит на зрозумілий і прагматичний мову у виконанні Києва на Заході високий, але ми поки не володіємо.

Факт третій: Захід нам допоможе, але не дуже. Чотири роки тому фактично вся зовнішньополітична риторика наших політиків зводилася до словесних вправ на переконання Заходу в тому, як він сліпий, глухий і не розуміє ситуації. На численних майданчиках, у різних форматах і з різним ступенем красномовства ми проводили паралелі з Мюнхенською змовою, поминали Будапештський меморандум, міркували про захист Україною європейських цінностей і говорили багато ще чого такого, що, напевно, викликало у європейських і американських слухачів щось на кшталт жалості. Їм зрозумілий мова фактів, переговорів, переваг та інтересів. Ми, залишаючись корумпованою і недемократичною країною, волали до моральних принципів, часто демонструючи просто дефіцит знань. Попит на зрозумілий, прагматичний мову у виконанні Києва на Заході високий, але у нас він поки відсутній. Сьогодні стало очевидно, що сліпа і глуха до потенційним загрозам була швидше Україна, ніж Захід, який цілком адекватно оцінював рівень загрози, що виходить від Росії і можливості використовувати Кремль для вирішення власних завдань. Поки Росія загрузла в українських капкани, Європа, а ще більшою мірою США, можуть просувати власну порядку денного. І в неї не входить масштабна підтримка України, принаймні до тих пір, поки ми залишаємося на низькому рівні ефективності. Який же у світлі цього може, не може і повинна бути зовнішня політика? Як побудувати відповідальну політику, виходячи з сьогоднішніх і завтрашніх реалій, а не мрій і фантазій?

Стандартний відповідь політиків перед виборами – це провести якісь реформи, які принесуть добробут, а вже потім всі зовнішні проблеми вирішаться самі собою – зокрема, тому попросяться кримчани, побачивши, як здорово живеться українцям. Абсолютно очевидно, що це утопія, якщо не гірше. Формувати і реалізовувати зовнішню політику України ще довго доведеться виходячи з наших слабкостей. Крім того, тенденції міжнародного розвитку будуть робити ситуацію для нас ще більш складною. Ми повинні бути реалістами і виходити з найгіршого сценарію розвитку подій. Не чекати чудес на зразок розпаду Росії або нового американського президента, який багаторазово посилить поставки зброї і фінансову підтримку України; планувати в розрахунку на затяжне перебування в складних умовах дефіциту будь-яких ресурсів і присутності багатьох серйозних загроз. Про зовнішню політику взагалі краще міркувати в категоріях можливої ціни, а не шляхом побудови повітряних замків.

В наших умовах зовнішня політика повинна стати політикою збереження державності. В її основі повинні лежати 3-4 чітко визначених пріоритету – назвемо їх «національними інтересами» – досягнення яких буде пов’язано з ризиками, втратами і витратами. Практично в будь-якій парі Україна буде слабким партнером; і нам треба вчитися відстоювати свої інтереси у відносинах з більш сильними опонентами. Ще корисно буде адекватно оцінювати світ навколо нас – він уже зовсім не той, в якому підписувався Будапештський меморандум і тим більше Гельсінські угоди. Апелювати до цих примар, може, й можна, але цього явно недостатньо.

Потрібно наполегливо шукати відповіді на виклики завтрашнього дня: поглиблення кризи міжнародних інститутів, наростання кризи управління, посилення сильних і ослаблення слабких – розуміючи при цьому, чим ми можемо бути корисні іншим. Взагалі кажучи, доцільно якомога повніше представляти собі не тільки власні інтереси, але й інтереси партнерів і супротивників. Говорячи про супротивників, непогано б приблизно уявляти собі формат довгострокових відносин з Росією і тримати відкритою експертну та громадську дискусію з цього питання.

Все це, звичайно, далеко від передвиборної всеперемагаючої риторики. Але вибори пройдуть, а проблеми по периметру наших кордонів і перспектива остаточно сповзти на узбіччя світового розвитку, як і раніше будуть з нами. І з цим краще щось робити.

Підписуйтесь на аккаунт LIGA.net у Twitter, Facebook і Инстаграмм: в одній стрічці – все, що варто знати про політиці, економіці, бізнесі і фінансах.
Джерело

Liga.net